Сучасні підходи до підручника з історії в Україні

Поліна Вербицька,

голова Всеукраїнської асоціації

викладачів історії та суспільних

дисциплін „Нова Доба”

Проблема якісного підручника історії була і залишається на сьогоднішній день важливим предметом обговорення і критики педагогічної громадськості, тому що підручник усе ще зберігає статус домінуючого засобу навчання не лише в Україні, але й у інших країнах Європи. Наше завдання сьогодні - спроба поставити питання про вироблення загальних критеріїв підручника з історії, що дозволяють співвідносити суспільно схвалені і прийняті педагогічні вимоги до шкільного курсу історії та способи їх практичної реалізації.

Хоча процес зміни цілого покоління шкільних підручників історії в Україні на поч. 90-х рр. минулого століття, повний перегляд їхнього змісту та методології видається не таким значним поряд із політичними змінами посткомуністичної трансформації, але за своїми безпосередніми і перспективними наслідками  належить бути гідно оціненим.

За роки незалежності з’явилося декілька шкіл підручникотворення з історії в Україні. В історичній науці сформувалися нові концепції і методологічні підходи. Перегляд історичних концепцій стало приводом для включення в підручники нових, що не згадувалися раніше, дат, імен, фактів, що привело до значного збільшення об’єму посібників та збільшення сторінок авторського тексту.

З одного боку у 90-х рр. спостерігався значний інтерес до історичного змісту нових підручників, а з іншої – недостатня увагу до педагогічних, дидактико-методичних аспектів. Питання і завдання орієнтували учнів на репродуктивне відтворення, переказ змісту авторського тексту .

Переважаючий описовий стиль викладу, невміння структурувати інформацію і використовувати можливості додаткових, довідкових текстів були характерними рисами першого покоління підручників незалежної України. Підручники створювалися у неймовірному темпі, даючи авторам обмаль часу для дослідження і якісного видання. Економічна ситуація теж не створювала сприятливих умов для створення привабливої продукції.

Слово, поняття „зміни” є атрибутом нашого часу, розвитку та трансформації нашого суспільства останнього десятиліття і стосується різних галузей та аспектів нашого життя. Постійного розвитку зазнає й новітня історія підручникотворення в Україні. З’являються підручники нових авторів, а також перевидання із значними доповненнями і змінами особливо у методичному оформленні змісту попередніх видань відомих у наукових та дидактичних колах авторів.

Підручники кінця 90-х рр.. минулого століття краще концептуально витримані. Їм властиві перехід від монодоктринального погляду на історію до плюралістичного, прагнення до певного об’єктивізму, більша зваженість історичних характеристик та оцінок. В цих підручниках поєднуються елементи формаційного, цивілізаційного, інколи культурологічного та антропологічного підходів, викладається модернізаційна концепція історії. Уточнена періодизація історичних епох, процесів та подій вітчизняної та всесвітньої історії, оновлений понятійний апарат.

Крім зазначених підручників були видані навчальні посібники, учнівські зошити та інші дидактичні матеріали, що доповнюють основний зміст підручника, сприяють розвиткові здібностей учнів.

Яка історія зображається у підручниках? Адже спосіб, з допомогою якого молоді люди зможуть зрозуміти й сприйняти власну історію, можна вважати результатом її зображення в навчальних посібниках.

Перегляд історичних концепцій значною мірою визначив пріоритетну увагу до політичної історії. У цьому плані нові підручники історії продовжують традицію.  Мова йде про передусім історію держави, влади, політичних рухів та організацій. Політична історія займає майже половину об’єму підручників, потім йде економічна історія, міжнародні відносини та зовнішня політика.

 Більшість підручників понад міру перевантажені економічними, соціологічними і політологічними термінами, що роблять текст підручника нечитабельним і важким для сприйняття.

Кількісне співвідношення між розділами, присвяченими війнам і мирним періодам наводить на думку, що війни є визначними історичними подіями, які рухають історію, сповнюють її динамізмом і спричиняють визначальні історичні зміни. Історія мирних періодів подається виключно як історія політична, майже зовсім позбавлена свого соціального і культурного виміру, і робить враження "міжвоєнного періоду", під час якого виправляються наслідки попередньої війни і починаються приготування до наступної. Це приводить нас до висновку, що періоди миру є набагато коротшими та менш важливими, ніж періоди війни. Чи подаються в підручниках матеріали, що показували б можливості інших варіантів, альтернативних рухів, що несуть інші розв’язання і не вважали б війну логічним і природним способом вирішення міжнародних проблем?

Думка про те, що виховання активного громадянина демократичної держави вимагає зміщення акцентів в освіті, більшої уваги до людини, стала загальноприйнятною. Нові підручники і посібники по вітчизняній історії відрізняються від майже безлюдних підручників радянської доби передусім величезною кількістю дійових осіб.

Проте й надалі пересічна людина представлена об’єктом історії, її особисті переживання, ідеї, переконання людей практичного значення не мають. Соціальна історія, історія людини, матеріальної та духовної культури представлена недостатньо в підручниках новітньої історії.

Ми, вчителі, повинні бути відкриті для багатоперспективного підходу, до інших, не тільки "наших" поглядів на історію. І дуже важливо запроваджувати ці нові ідеї в наші підручники з історії, щоб історія мирних періодів не подавалася виключно як політична історія, позбавлена суспільного і культурного вимірів, щоб війни не представлялися нашою долею, а такими, що повинні контролюватися людьми, які несуть відповідальність за них.

Підручники повинні забезпечувати своїх користувачів сучасними стратегіями досягнення цілей освіти.

Сучасна історична наука виходить з того, що в силу різноманітності оточуючого світу неможливий повний опис його під одним кутом зору, неможливим є і створення єдиної і вичерпної теорії всього. Автор підручника при такому підході займає позицію незаперечного авторитета, здатного побачити те, що не можливо побачити іншому.

Тому підручник історії, що претендує на науковість, не може спиратися на єдину теорію. Мова йде про використання різних інструментів для пізнання і показу різнобічних аспектів історії. Треба уникати закритого викладення минулого. У цьому зв’язку доречно згадати слова Девіда Ловентгаля ”Історія і те, як ми її інтерпретуємо, не висічена з граніту, так що минуле не може бути повністю відновлене і вивчення історії завжди залишається незавершеним”.

Мета підручника історії – запропонувати учням і вчителям засоби для роботи із різними інтерпретаціями минулого. В Україні з’являються вже підручники, що пропонують різні наукові інтерпретації та первинні історичні джерела, щоб практикувати цей підхід. В таких умовах учням надається можливість розвивати зріле критичне ставлення до всіх матеріалів. Такі підручники відкриті для відгуків та особистісного розвитку учнів.

Зокрема, в українських підручниках нового покоління з’являються спроби уникнення однозначно ідеологізованих оцінок, нерідко наводяться альтернативні кути зору на події (так автор підручника Всесвітня історія П.Полянський, характеризуючи приреченість Веймарської республіки у темі „Нацистська диктатура”, наводить аргументи прихильників та опонентів, а також подає матеріали , що показують на можливість інших, альтернативних варіантів розвитку (Наприклад, у темі „СРСР у 20-30 рр. ” у цьому ж підручнику, автор характеризує не лише адміністративний шлях розвитку країни, але й подає характеристику ліберальної моделі як його альтернативи).

Вивчення історії включає набагато більше, ніж пасивне засвоєння фактів, дат, імен, та місць. Історія за своєю суттю є процесом мислення, що опирається на свідчення з минулого. При правильному викладанні історія розвиває уміння аналізу та оцінки. Тому окрім визначення того, що учні повинні знати – тобто, історичного розуміння – дуже важливо також брати до уваги, що учні повинні вміти для ефективного застосування цих знань на практиці.

Слід пам’ятати слова видатного німецького педагога А.Дістервега „Поганий вчитель пропонує істину, добрий вчитель вчить її знаходити”. Вчителі не повинні забувати, що їхній головний обов’язок – у привчанні учнів до розумової праці і цей обов’язок є більш важливим, аніж передача самого предмету.

Як зазначає відомий методист Н.Г.Дайрі, на уроці краще всього запам’ятовується той фактичний матеріал, котрим учні оперують (аналізують, порівнюють, узагальнюють) з метою самостійного пояснення якоїсь події, явища. Зроблені в результаті цього висновки, виступають як переконання школярів і засвоюються міцно.

Цьому сприяє використання в підручниках історичних джерел (документи, спогади, свідчення очевидців тощо). Тому певним досягненням нового покоління підручників є те, що документи включені у всі підручники основної школи. Вони віднайшли своє місце в тексті або в кінці параграфу, часто супроводжуються питаннями чи завданнями. Призначення цих матеріалів в шкільній освіті – допомагати створювати яскраві, виразні образи подій, особистостей, епох, а також засвоєння навичок історичного аналізу.

У багатьох сучасних українських підручниках покращений підбір питань і завдань, спрямовані вже не на механічне відтворення тексту, а на систематизацію, аналіз, оцінку інформації, вирішення проблемних ситуацій, творчих завдань тощо. Це створює передумови для активнішого та зацікавленого вивчення школярами історії, розвитку важливих світоглядних уявлень, соціалізації особистості.

Цінність підручника як засобу навчання повинна оцінюватися його користувачами.

Триває реформа підручника і не лише в нашій країні, але й за кордоном. Це - ще один позитивний прояв глобалізації. Бо до дискусії про сучасний підручник з історії ми можемо долучити сьогодні, окрім національної, ще інші  перспективи.

Що думають про підручники вчителі інших європейських країн?

"Національні дослідження підтвердили, що вчителі використовують підручники більше, ніж 70% часу".

Матеріали Ради Європи, 2000 р.

„Навчальні посібники з історії є офіційною, перевіреною багатьма інстанціями, авторизованою у процесі досить складних процедур автобіографією нації”.

Бодо фон Борріз, Німеччина

"Для більшості вчителів викладання без підручників – це те саме, що грати в футбол без м'яча"

Марія Торлі, Нідерланди

"Шкільні підручники з історії є не лише педагогічними інструментами: вони є також продуктом соціальних груп, які за допомогою них намагаються утвердити ідентичність, свої цінності, традиції і культуру."

Аллан Шопен.

Підручник, не може бути абсолютно нейтральним чи об’єктивним і, можливо, і не повинен бути таким.

Бабро Ларсон, директор Європейської групи освітніх видань

"Підручники з історії часто критикують і дуже рідко хвалять".

Енн Лоу-Бір, Великобританія

До загальноєвропейської дискусії про підручник історії та проблеми викладання історії в школі приєдналися вчителі України.

Силами обласних осередків Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін „Нова Доба” впродовж січня-лютого 2003 року було проведено вибіркове опитування педагогів в окремих регіонах України. У ньому взяло участь 236 чоловік із 11 регіонів України. У ході опитування з’ясовувався широкий спектр питань - від оцінки вчителями сучасних підручників, визначення критеріїв доброго підручника до з’ясування проблем викладання історії в школі.

Як характеризують сучасні підручники історії вчителі?

Недоліками сучасних підручників історії, на думку наших колег, є

- Брак  ілюстрацій, таблиць, діаграм, графіків, карт

- Перевантаження змісту

- Недосконалий дизайн

- Академічний стиль викладу матеріалу

- Недосконале методичне забезпечення;

- Однобічність висвітлення матеріалу, відсутність альтернатив

- Відсутність синхронності подій національної та світової історії.

- Відсутність висновків та узагальнень

- Недостатність джерельної бази;

Складність та однотиповість завдань

Серед позитивних рис сучасних підручників історії названі наступні:

(за результатами опитування вчителів України)

· Доступність і системність викладу матеріалу

· Наявність джерельної бази

· Відповідність діючій програмі

· Наявність аналізу та  узагальнень

· Наявність запитань і завдань до теми

· Спрямованість завдань на  формування умінь і  навичок

· Наявність карт, фотоматеріалів

У ході опитування вчителі не лише характеризували підручники, вони ще й визначили критерії, за якими аналізували матеріали підручників. Нижче подаємо критерії сучасного підручника у порівняльній перспективі, даючи можливість співставити вітчизняні та зарубіжні підходи до оцінювання навчальної літератури.

КРИТЕРІЇ             сучасного підручника  історії (за результатами опитування вчителівУкраїни) · Доступність матеріалу · Рівень методичного забезпечення · Багатоаспектність · Орієнтація на виховання загальнолюдських цінностей та громадянських якостей · Змістовність · Зовнішня  привабливість · Проблемність · Неупереджений та об’єктивний виклад матеріалу · Відповідність діючій програмі. · Науковість . · Документальне підкріплення інформації, наявність різноманітних джерел.

КРИТЕРІЇ             сучасного підручника  історії (Йоке Ван дер Леєув-Роорд, EUROCLIO) · Розвиваючий · Активний і творчий · Академічно і педагогічно сучасний · Багатоперспективний · Відповідає віку і можливостям учнів · Доступна мова · Відповідає програмі · Привабливий · Пов’язаний з додатковими матеріалами, інформаційними та комунікаційними технологіями · Дає можливості для позапрограмної роботи

Порівнюючи критерії, визначені вчителями України та інших європейських країн, напрошується висновок, що вітчизняні педагоги достатньою мірою підготовлені вести міжнародний діалог з цього питання, а також можуть внести й вагому лепту до спільного процесу обговорення цієї теми на європейському рівні.

Найбільшою проблемою у вивченні та викладанні шкільного курсу історії ХХ століття , на думку українських вчителів, є:

o складний стиль викладу матеріалів;

o великий обсяг матеріалу;

o змістове перевантаження;

o надмірна академічність;

o однобічність трактувань;

o  відсутність контроверсійних джерел;

o підручники недостатньо стимулюють інтерес учнів до навчання та самоосвіти;

o відсутність синхронності подій історії України і Всесвітньої історії

o недостатній методичний апарат

o проблема забезпечення навчальними матеріалами,

o відсутність методичної літератури для вчителя, аудіо- та відео матеріалів

На запитання анкети, - Яким аспектам вивчення та викладання історії Ви надаєте перевагу? – наші колеги давали такі відповіді:

- ролі людини в історії

- зображенню різних соціальних груп і прошарків

- побуту і щоденному життю

- темам культури й мистецтва

- темам історії рідного краю

- міжпредметним зв’язкам, інтеграції курсів

- цивілізаційному підходу

- вихованню громадянських якостей

- виробленню в учнів практичних вмінь і навичок

- зв’язкам із сучасністю

- релігійним, етичним і філософським традиціям народів

Отже, добрий підручник з історії – один із інструментів навчання. Але його недостатньо для здійснення активного навчального процесу в історії.

Щодо запитання, - У якому типі навчальних матеріалів з історії ХХ століття відчуває найбільшу потребу сучасна школа? – відповіді були такі:

· наочних засобах навчання (картах, атласах, таблицях, схемах тощо)

· хрестоматіях

· добре ілюстрованих підручниках із завданнями проблемного, інтерактивного характеру

· методичних матеріалах для вчителя

· словниках, історичних довідниках

· методичних рекомендаціях  по організації самоосвітньої роботи школярів

· навчально-методичному комплексі (підручник, збірник завдань та хрестоматія, дидактичні матеріали, наочні засоби, література для позакласного читання)

· аудіо-візуальних засобах

Сьогодні відбувається інтенсивна робота по визначенню концептуально-методологічних засад, завдань та мети шкільної історичної освіти, а отже й підручника з історії, на наступні десятиліття. У цей процес повинні активно бути залучені, на нашу думку і учителі. Водночас, варто зазначити, що для рівноправної і конструктивної співпраці науковців та педагогів-практиків необхідний ще один важливий чинник – наявність демократично мислячого, поінформованого, компетентного вчителя, ознайомленого із новими досягненнями та науковими і педагогічними дискусіями на національному та європейському рівні.

Саме тому Всеукраїнська асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін „Нова доба”, шляхом проведення різноманітних конференцій, семінарів з методики викладання історії, здійснення спільних міжнародних проектів намагається сприяяти зміцненню демократичних принципів навчання історії та предметів суспільствознавчого циклу, впровадженню інновацій у викладанні та розвитку інтелектуальної свободи вчителів. Доступ до нової інформації стосовно нових наукових та педагогічних технологій, можливість професійної комунікації, розширення кругозору, а також реальна можливість практично реалізовувати свій творчий потенціал, спільні ідеї та плани істотно впливає на процес особистісного та  професійного зростання вчителя історії в нашій країні.

Прикладом успішної співпраці українських та зарубіжних педагогів є робота над створенням навчального посібника з історії першої половини ХХ століття. Він створюється у рамках проекту „Нову історію у нову добу” членами Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін „Нова Доба” у тісній співпраці із європейською Асоціацією вчителів історії EUROCLIO. Особливостями процесу створення посібника „Історія епохи очима людини” є й те, що створюється він авторами-представниками різних регіонів України у тісній співпраці із вітчизняними та європейськими експертами із числа відомих у наукових та дидактичних колах вчених та практиків. Для України, котра є державою із етнічною, культурною, релігійною, лінгвістичною різноманітністю, така тісна співпраця вчителів здійснює позитивний вплив на спільний процес подолання білих плям та стереотипів в нашій спільній історії.

Насамкінець слід зазначити, що підручник – це не лише предмет критики, а перш за все відповідальності авторів, науковців, вчителів та учнів, що безпосередньо працюють з ними. Підручники є продуктом свого часу, відображають певний рівень суспільного та культурного розвитку. І від того, наскільки готова громадськість та професіонали – науковці і практики полемізувати з цього питання, наскільки вони поінформовані про новітні підходи до викладання історії та підручникотворення, залежить і рівень навчальної літератури загалом.